Кохання під небом Донбасу: відносини на війні, де немає місця зайвим сентиментам і залицянням, але є своя романтика

Любов - це святе і для справжніх почуттів війна - не завада. Ще під час Великої Вітчизняної війни українці створювали історії про стосунки на все життя. В сучасності шалені почуття на війні також народжуються. Там немає місця зайвим сентиментам та залицянням, але є своя романтика. А ще це стосунки, які пройшли справжні випробування, й у них є чому повчитися, пише УП.Життя.

Три історії про стосунки на все життя

Старший бойовий медик роти Ірина Стогній на Донбасі у 2017 році познайомилась із своїм чоловіком.

"Він командир розвідки. Про нього багато розповісти не можу, – поки не таємниця", – усміхаючись каже Ірина.

Її відносини із майбутнім чоловіком починалися з поваги, далі з дружби, а згодом вони зрозуміли – це щось сильніше.

"Він спілкувався із іншої дівчиною, в мене теж були інші відносини. Ми подобались один одному, але про це не казали – мовчали, почуття не показували", – пригадує дівчина.

Медсестра Анна Корницька у 2015 році добровільно пішла на фронт рятувати життя бійців. Каже, навіть не думала про жодні стосунки на війні. Познайомилась Анна з Павлом випадково у 2016 році.

Спершу Павло просто приходив допомагати Анні, води принести, тощо.

Тоді ще й часто були обстріли. Тож вони довго просто дружили, адже війна не зовсім те місце, яке сприяє стосункам.

"Згодом в мене була ротація, а в Павла відпустка. Ми обоє приїхали у Київ. Здзвонилися і після того зав’язалися наші стосунки", – розповідає дівчина.

У них з чоловіком різниця 9 років. Вона за нього старша.

Почали жити разом. Він працював, вона працювала. Він закінчив інститут і пішов працювати адміністратором у магазин.

"Було все добре, але військовим АТО дуже важко змиритися, коли не чесно виплачують зарплату, – пояснює Анна. Одне місце роботи, інше – він не витримав і пішов в армію, в 57 бригаду. Я теж підписала контракт".

Жінка досі на передовій. Каже, любов на війні – вчить цінувати звичайні слова підтримки та допомогу без зайвого пафосу. І війна для любові не завада.

Снайпер Юлія Матвієнко із Запоріжжя у 2014 році втягнулась у волонтерський рух.

На Донбасі дівчина познайомилась із кулеметником Артуром Залізякою. Він вподобав її з перших днів знайомства.

"Ми були у Мар'їнці разом, в окопах та багнюці бігали, там весь наш "солодко-букетний" період і пройшов", – усміхається Юля.

Пригадує, що коли у бліндажі лягали спати, й було холодно, бо дрів немає, то вона прокидалась, а Артур роздягнутий і його курточка на ній.

"Таких ситуацій було багато, хоча я була проти цього, – уточнює бійчиня. Я показувала, що такий же солдат, як усі хлопці. А він мене виділяв, піклувався. Коли були небезпечні ситуації – закривав собою. Коли в мене була температура, він їздив до медиків і за ніч ставив мене на ноги. У нас не було зізнань, бо відчували один одного без слів. Достатньо було взятись за руки".